Притулок Моріарті

Що це взагалі таке — «захист від алкоголю»? Я раніше знав Джао Дзи Ю? ……Джао Дзи Ю раптом рішуче вирішив повернутися до міста А? Ось це і є той геніальний вихід із ситуації, який 008 і Головний Бог придумали, просто помахавши рукою? Вираз обличчя Сон Ю миттєво змінився, ніби він зіткнувся з великою небезпекою. Сон Ван'їн не стримала сміху, потягнулася і вщипнула його за щоку, сказавши: «Чого так дивуватися? У дитинстві ви ж непогано ладнали, тож коли побачитеся, ви не будете чужими». Сон Ю розтиснув долоні, відвернув обличчя і нерозбірливо скривив губи: «Побачимо». Світло неонових вивісок, що швидко пролітало за вікном, відбивалося на його обличчі. Обличчя Сон Ю було холодно-білим і витонченим, але водночас випромінювало холодну й люту злість. Воно нагадувало маленьку тваринку, яка захищає свою здобич і, зіткнувшись із несподіваним вторгненням, оголює свої пазурі та ікла. Сон Ван'їн, милуючись гладенькою шкірою свого молодшого брата, посміхнулася від цієї думки: що це взагалі з...

Сє Свей поглянув на нього, і в його красивих очах заграла посмішка, ніби він справді захоплено вигукнув: «Неймовірно! Геніальний режисер Сон.» Сон Ю кахикнув і все ж вирішив не привертати до себе уваги: «Звісно, я й не прошу тебе зараз називати мене братом, просто запам’ятай, що таке трапилося». Сє Свей ледь посміхнувся: «Гаразд». Як же я міг забути, цей маленький братик такий зухвалий. Ця вулиця й так була малолюдною, а після зимового снігу тут стало ще менше людей. Розповівши про це, Сон Ю з полегшенням зітхнув і почав вагатися, чи варто йому розкривати свою справжню особу — хоча, здається, в цьому немає потреби: адже після повернення до міста А Сє Свей і так про все дізнається, адже він, власне, ніколи й не приховував, хто він насправді. «Ти вже вирішив, що робити з родиною Сє?» Сон Ю, тримаючи книгу, нахилив голову і запитав у нього. Сє Свей на мить застиг, а потім спокійно відповів: «Мабуть, повернуся». Сон Ю подумав і запропонував: «Я маю повернутися до міста А через два дні. Хоч...

Підсумкові іспити були відкладені через другий цьогорічний снігопад. Порядок розміщення на іспиті визначався за результатами попереднього проміжного іспиту, і Сон Ю нарешті домігся свого — він опинився в одній аудиторії з Сє Свеєм. Перед іспитом, на останньому класному зборі, класний керівник, як завжди, став за кафедру і звернувся до учнів: «Це останній іспит у цьому семестрі, тож ви ж мусите показати результат, гідний вас самих. "Серйозність, витримка, спокій, уважність" — ці чотири слова щоразу пишуться на дошці в екзаменаційній аудиторії. Запитайте себе: чи дотрималися ви їх? Гадаю, ви навіть поглянути на них не хочете». Класний керівник обернувся, написав на дошці ще один віршик і прочитав: «Якщо на підсумкових іспитах не докладеш зусиль, у новорічну ніч не будеш у гарному настрої. Чи добре пройде цей рік, залежить виключно від того, які отримаєш оцінки. Твої оцінки прямо пропорційні до суми новорічних грошей, тож сам подумай». Весь клас: «……» Великий поет, великий поет....

Як давно я тобі подобаюсь? Сон Ю поглянув на екран мобільного, не раз перечитуючи той рядок, а потім відкинувся назад, зануривши голову в м'яку подушку, і куточки його губ потроху піднялися. Як довго ти мене любиш? Це всього лише три-чотири місяці, а я знав тебе ще в минулому житті — хіба це можна порівняти? Відклавши мобільний, Сон Ю прикрив очі рукою, але знову не втримався і посміхнувся. Гаразд, з огляду на те, що Сє Свей так довго його кохав, як справжній хлопець, він сам розбереться з цими справами. Здається, це вже не так страшно. Зимового ранку, коли ще було темно і навколо висів туман, Сон Ю пішов стукати у двері Сє Свея. Вчора перед сном ті слова так його розбурхали, що він відчував себе, наче вибухнув феєрверк, — він крутився з боку на бік і зовсім не зміг заснути, тож прокинувся вже о п’ятій тридцять ранку. Оскільки Сон Ю мав звичку довго лежати в ліжку і не любив змушувати інших довго чекати, то навіть живучи в одній будівлі, вони раніше ніколи не виходили разом зранку....

Сніг повільно падає, пластівцями, кришталево прозорими. На вулиці Ліньцін увечері дуже гамірно: здалеку доноситься весела, тиха музика, змішана з розмовами та сміхом перехожих. «Мамо, сніг іде». На іншому боці вулиці маленька дівчинка, вбрана як рожева кулька, тягнула дорослого за рукав, піднявши голову й здивовано вигукнула своїм мелодійним голоском. Її мама посміхнулася: «Так, сніг падає, а сьогодні ще й свято — ось і почався новий рік». Насправді, коли ми вийшли на вулицю, нам особливо не було чим зайнятися — ми просто фотографували, з радістю фіксуючи перший сніг цього року. «Сюди! З цього ракурсу чудово! Швидше, сфотографуй мене, як я тримаю сніжинку в долоні й дивлюся в нічне небо!» «Ти такий балакучий, тобі не здається, що через це твої ніздрі виглядають надто великими?» «Це ти погано фотографуєш!» «Брате Ю, поглянь на мене!» Тим часом Ма Сяо Дін, високо піднявши мобільний телефон, махав їм рукою здалеку. Сон Ю підняв погляд і якраз в той момент, коли спрацював спалах камери, йо...