Притулок Моріарті

Голос лагідно пролунав біля його вуха, і Сон Ю, наче їйого вразив струм, на кілька секунд розширив зіниці, а потім мовчки взяв телефон і трохи відсунувся вбік. Сє Свей з посмішкою дивився на нього. Сон Ю злегка почервонів, кахикнув і, не змінюючи виразу обличчя, сказав: «Це все вже в минулому. Мені здається, вже пізно, пора спати. А ти як гадаєш?» Сє Свей дивився на нього і повільно сказав: «Я теж так думаю». Сон Ю зітхнув. Він щойно поклав мобільний і збирався заплющити очі. І тут Сє Свей ліниво запитав: «Як це — бути моїм хлопцем?» Сон Ю миттєво прокинувся. «……» Тож, мабуть, все-таки знає. Напевно, це ті балакучі з першого класу. Йому, власне, мало б бути ніяково, але ця історія з кожним словом ставала все смішнішою, і, довго поміркувавши, він сам розсміявся, а потім відповів: «Нормально, не шкода». А потім злим тоном додав: «Швидше спати!» Сє Свей ледь посміхнувся, потім повернувся до нього боком і заплющив очі. На мобільному телефоні Сон Ю все ще шалено блимали повідомлення від Ма ...

На папері — дві чорні та сині лінії, що переплітаються з причинно-наслідковими зв’язками, коханням і ненавистю минулого життя, заплутані в правдивих і вигаданих спогадах. Сон Ю опустив голову й заціпеніло дивився, на обличчі відбивалися і подив, і розгубленість. Він злякався. Сє Свей запитав: «Хто ж насправді написав "М'який контроль" і де ти це прочитав, Юю? Можеш мені розповісти?» Сон Ю стояв босоніж на килимі, відчуваючи, як холод поширюється по всьому тілу, а в голові панувала плутанина. Він стиснув губи, поправив волосся і, набравшись рішучості, все-таки вирішив зізнатися: «Спочатку я думав, що я не з цього світу». «Я побачив цю книгу в іншому світі, а прокинувшись, опинився тут». «Була така річ, яка називала себе "системою". Вона багато чого мені розповідала, в основному про те, щоб я дотримувався сюжету, але я не послухався — вирішив поїхати до Дзинчену, щоб знайти тебе, і тоді вона дуже розлютилася та зникла. Повернувшись, вона знову наказала мені не зак...

Сон Ю підійшов, сів на край ліжка поруч із Сє Свеєм і також розгледів щоденник, який той тримав у руках. Папір пожовк — минуло вже чимало років. Почерк на сторінках був дрібним і витонченим — це була рука матері Сє Свея. Дивлячись на ці літери, ніби бачив саму жінку: незважаючи на відстань між життям і смертю та проміжок часу, перед очима поставала та прекрасна й лагідна жінка з минулого. Сє Свей закрив щоденник, нахилив голову і посміхнувся: «Я пам’ятаю, ти казав по телефону, що хочеш розповісти мені одну таємницю. Це довга історія, тож розповідай повільно». Сон Ю на мить застиг, підняв голову й подивився прямо в його чорні очі. Йому завжди подобалися очі Сє Свея, і тепер, коли той спокійно дивився на нього, це було ніби чисте джерело, що вливалося в серце й заспокоювало всі хвилювання. Він повільно кивнув головою, відкрив рота й сказав: «Давай я спочатку подумаю, з чого почати розповідати». Сє Свей лагідно сказав: «Почнемо з твого сну». «Сон…? Ні, тут занадто хаотично». Сон Ю похитав...

Сон Ю дивився на розлючену спину свого батька і вже знав, що, повернувшись додому, йому знову доведеться вислуховувати батькові докори. Що ще можна зробити, якщо у тебе є підступна "дівчина"? Сє Сі Нянь, власне, не мав нічого проти того, щоб Сон Ю залишився. Решта членів родини Сє, натомість, довго стояли ошелешені — ця новина, очевидно, їх глибоко вразила. Сон Ю? Молодший син Сон Дзичена? Звідки ж Сє Свей його знає? Однак члени родини Сє були майстрами приховування: придушивши внутрішнє здивування, вони, зберігаючи посмішку, привітали його, а потім, кожен зі своїми таємними намірами, поїхали геть, не бажаючи затримуватися тут ні на мить. Старий пан Сє рано піднявся нагору і доручив прислузі після закінчення бенкету покликати Сє Свея до кабінету. Сон Ю вважав, що цей старий дідусь все-таки занадто багато просить. Сє Свей був змушений піти раніше. У залі залишилася лише Сє Лін Шу, яка, як напівгосподиня, сама запропонувала Сон Ю пройти до гостьової кімнати. Вона встала й посмі...

Джао Дзи Ю на мить здивувався, різко підвів голову і зустрівся поглядом із Сон Ю. Очі підлітка були дуже гарні, в них проглядала ледь помітна агресія, і крім відрази в них не було жодних інших емоцій. Холодні, гнівні — вони майже збігалися з тими очима, що закарбувалися в його пам’яті. Раптом у нього стиснулося серце, і він відчув гострий біль. Коли Сон Ю вдарив його кулаком в обличчя, Джао Дзи Ю не чинив опору. Сон Ю завжди бив дуже жорстоко, не проявляючи ані краплі пощади: він схопив Джао Дзи Ю за комір і з усією силою штовхнув його об дерево. Його голос звучав холодно: «То що ж, що ти хочеш мені сказати? Ти теж маєш спогади про минуле життя, тож зараз ще не пізно розрахуватися?» Джао Дзи Ю видав приглушений стогін, але його карі очі залишалися спокійними, ніби він анітрохи не переймався цим незручним становищем, і запитав у відповідь: «Ув’язнення?» Сон Ю з презирливою посмішкою запитав: «Мені ще й нагадати тобі? Море, безлюдний острів… Ти ж ще й кулю отримав від Сє Свея». На обличч...