Притулок Моріарті

У залі панувала весела і тепла атмосфера, супроводжувана піснями та танцями. Щойно він вийшов назовні, холодний вітер, змішаний із нічною прохолодою, обвіяв його шкіру, і від холоду він трохи протверезів. Сон Ю одягнув шкільну форму, застебнув блискавку, а густі довгі вії приховали його холодні очі, і він попрямував до місця зустрічі. Цинь Мо запропонував поговорити, сидячи... — Сон Ю спочатку не мав жодного бажання спілкуватися з цим покидьком, так само, як колись з Ов Ї Лянь. Поки нічого не сталося, він може закривати на це очі, але у таких людей зло в крові. Хочеш поговорити? Тоді давай поговоримо. Виступ 11-го класу 1-го факультету відбувся на початку вечора, і зараз він уже закінчився. Цинь Мо домовився з ним про зустріч у кімнаті відпочинку за лаштунками актового залу. Коли я зайшов, Цинь Мо сидів на дивані, знімаючи костюм, у якому виступав, і виглядав дуже охайно. Сон Ю зачинив двері, зустрів його погляд, спокійно підійшов і сів. «А я вже думав, що ти не прийдеш». Цинь Мо підня...

Сон Ю згадав про Цинь Мо, але швидко опанував себе і не дав волі своїм емоціям. Він сидів, схиливши голову, з опущеними віями, і мовчки їв. Він не хотів, щоб Сє Свей помітив, що щось не так. Події минулого життя стали для нього тягарем на душі, але він пообіцяв Сє Свею, що більше не буде зациклюватися на минулому, тож не хоче, щоб той дізнався про це, і вирішив розібратися з цим самостійно. Сє Свей чекав, поки він заговорить, і весь час дивився на нього. Але Сон Ю мовчав, його обличчя, що тільки-но одужало після хвороби, було блідим і тендітним, а брови стиснуті. Весь обід минув у мовчанні. Сє Свей зрозумів, що на нього розраховувати не варто, і вирішив першим порушити тишу: «Ти не міг би розповісти мені про вчорашні події?» Вчорашні події? Сон Ю, почувши його слова, спочатку трохи розгубився, але, приборкавши внутрішнє хвилювання, зробив вигляд, ніби нічого не сталося, і сказав: «О, це просто випадковість. Я повернувся, щоб взяти речі, а той чоловік просто занадто швидко зачинив двері...

Сон Ю відчував такий сильний біль у тілі, що аж спітнів, а лоб у нього був гарячий. Відчувши холодний дотик, він трохи прийшов до тями. Він повільно розплющив очі, його світлі зіниці були затуманені й розгублені, і він безтямно дивився на людину перед собою. Темрява окреслювала обриси постаті Сє Свея — такі знайомі й заспокійливі. «Сє Свей», — тихо промовив він. Сє Свей поклав свої холодні пальці йому на чоло, нахилився і тихо запитав: «У тебе температура?» Це було схоже на тихе запитання, а може, й на спокійне роздумування. Сон Ю був настільки хворий, що ледве міг говорити, і лише тихо промурмотів: «Так». Але він все одно висловив свій протест, сказавши: «Я не піду до лікарні». Він ненавидів лікарні. Погляд Сє Свея важко впав на нього. Через деякий час він опустив очі, погляд його став м'яким: «Гаразд, до лікарні не підемо, спочатку підемо додому». Сє Свей нахилився, обійняв Сон Ю за талію і підняв його на руки. У ту мить, коли він обійняв його. Сон Ю був у повній розгубленості. Д...

 «Ти ж цього не заслуговуєш». Він також пам’ятає, як, з червоними від люті очима, у тісній темній кімнаті, схопивши чоловіка навпроти за комір, він з усієї сили замахнувся і вдарив його кулаком. Божевільний навпроти відступив на крок, прикрив обличчя руками й розреготався, його обличчя почервоніло й посиніло, з рота текла кров, а голос звучав холодно, наче у отруйної змії: «Сім’я Сон не залишить мене в спокої, вони скоро мене знайдуть. Але мені вже байдуже, адже я й так втратив усе. Ха-ха-ха-ха-ха-ха! Помремо разом, Сон Ю, нікому не буде добре. Мені не буде добре, тобі не буде добре, і Сє Свей теж не сподівайся на краще». «Божевільний». Голова просто розривається, а зір поступово затуманюється. Він зробив крок назад і наступив на шприц для введення спирту. Надворі вирує буря. Він похитуючись вийшов зі складу, але навіть не знав, де саме він знаходиться. Поруч пролягає швидкісна автомагістраль, по якій одна за одною мчать автомобілі, а гудки лунають у цю дощову ніч. Пролунав дзвінок...

Сон Ю відчув здивування: як це могло статися так швидко? Адже, наскільки він пам’ятав, справа з Сю Цяо була вирішена лише за часів навчання Сє Свея в університеті. Але ж він тільки в першому класі старшої школи. Хто це розголосив? З огляду на можливості родини Сє, вони, мабуть, скоро знайдуть Дзинчен, і тоді постане питання, чи захоче Сє Свей повернутися. Він же пам’ятає, що в оригіналі Сє Свей ненавидів Сє Си Няня до глибини душі й мріяв ніколи більше не мати нічого спільного з родиною Сє, тоді він повернувся лише тому, що другий головний герой загнав його в кут. Сон Ван'їн вже не хотіла згадувати про родину Сє: ці інтриги та чвари у заможних родинах викликали у неї лише роздратування. Вона запитала Сон Ю: «Коли в тебе іспити? Як тільки закінчиш, швидше повертайся до міста А, мама дуже за тобою сумує». Сон Ю розсіяно відповів: «Скоро». Сон Ван'їн раптом щось згадала і, сміючись, сказала по телефону: «Раптом згадала одну річ: коли ми їхали до Дзинчена, ти казав, що поїдеш замі...