Притулок Моріарті

На папері — дві чорні та сині лінії, що переплітаються з причинно-наслідковими зв’язками, коханням і ненавистю минулого життя, заплутані в правдивих і вигаданих спогадах. Сон Ю опустив голову й заціпеніло дивився, на обличчі відбивалися і подив, і розгубленість. Він злякався. Сє Свей запитав: «Хто ж насправді написав "М'який контроль" і де ти це прочитав, Юю? Можеш мені розповісти?» Сон Ю стояв босоніж на килимі, відчуваючи, як холод поширюється по всьому тілу, а в голові панувала плутанина. Він стиснув губи, поправив волосся і, набравшись рішучості, все-таки вирішив зізнатися: «Спочатку я думав, що я не з цього світу». «Я побачив цю книгу в іншому світі, а прокинувшись, опинився тут». «Була така річ, яка називала себе "системою". Вона багато чого мені розповідала, в основному про те, щоб я дотримувався сюжету, але я не послухався — вирішив поїхати до Дзинчену, щоб знайти тебе, і тоді вона дуже розлютилася та зникла. Повернувшись, вона знову наказала мені не зак...

Сон Ю підійшов, сів на край ліжка поруч із Сє Свеєм і також розгледів щоденник, який той тримав у руках. Папір пожовк — минуло вже чимало років. Почерк на сторінках був дрібним і витонченим — це була рука матері Сє Свея. Дивлячись на ці літери, ніби бачив саму жінку: незважаючи на відстань між життям і смертю та проміжок часу, перед очима поставала та прекрасна й лагідна жінка з минулого. Сє Свей закрив щоденник, нахилив голову і посміхнувся: «Я пам’ятаю, ти казав по телефону, що хочеш розповісти мені одну таємницю. Це довга історія, тож розповідай повільно». Сон Ю на мить застиг, підняв голову й подивився прямо в його чорні очі. Йому завжди подобалися очі Сє Свея, і тепер, коли той спокійно дивився на нього, це було ніби чисте джерело, що вливалося в серце й заспокоювало всі хвилювання. Він повільно кивнув головою, відкрив рота й сказав: «Давай я спочатку подумаю, з чого почати розповідати». Сє Свей лагідно сказав: «Почнемо з твого сну». «Сон…? Ні, тут занадто хаотично». Сон Ю похитав...

Сон Ю дивився на розлючену спину свого батька і вже знав, що, повернувшись додому, йому знову доведеться вислуховувати батькові докори. Що ще можна зробити, якщо у тебе є підступна "дівчина"? Сє Сі Нянь, власне, не мав нічого проти того, щоб Сон Ю залишився. Решта членів родини Сє, натомість, довго стояли ошелешені — ця новина, очевидно, їх глибоко вразила. Сон Ю? Молодший син Сон Дзичена? Звідки ж Сє Свей його знає? Однак члени родини Сє були майстрами приховування: придушивши внутрішнє здивування, вони, зберігаючи посмішку, привітали його, а потім, кожен зі своїми таємними намірами, поїхали геть, не бажаючи затримуватися тут ні на мить. Старий пан Сє рано піднявся нагору і доручив прислузі після закінчення бенкету покликати Сє Свея до кабінету. Сон Ю вважав, що цей старий дідусь все-таки занадто багато просить. Сє Свей був змушений піти раніше. У залі залишилася лише Сє Лін Шу, яка, як напівгосподиня, сама запропонувала Сон Ю пройти до гостьової кімнати. Вона встала й посмі...

Джао Дзи Ю на мить здивувався, різко підвів голову і зустрівся поглядом із Сон Ю. Очі підлітка були дуже гарні, в них проглядала ледь помітна агресія, і крім відрази в них не було жодних інших емоцій. Холодні, гнівні — вони майже збігалися з тими очима, що закарбувалися в його пам’яті. Раптом у нього стиснулося серце, і він відчув гострий біль. Коли Сон Ю вдарив його кулаком в обличчя, Джао Дзи Ю не чинив опору. Сон Ю завжди бив дуже жорстоко, не проявляючи ані краплі пощади: він схопив Джао Дзи Ю за комір і з усією силою штовхнув його об дерево. Його голос звучав холодно: «То що ж, що ти хочеш мені сказати? Ти теж маєш спогади про минуле життя, тож зараз ще не пізно розрахуватися?» Джао Дзи Ю видав приглушений стогін, але його карі очі залишалися спокійними, ніби він анітрохи не переймався цим незручним становищем, і запитав у відповідь: «Ув’язнення?» Сон Ю з презирливою посмішкою запитав: «Мені ще й нагадати тобі? Море, безлюдний острів… Ти ж ще й кулю отримав від Сє Свея». На обличч...

Усі гадали, хто ж цей хлопець, і, зважаючи на кілька гучних подій, що сталися в місті А за останні дні, відповідь лежала на поверхні. Сє Сі Нянь увійшов, і світло в банкетному залі знову стало яскравим, освітлюючи зріле й спокійне обличчя чоловіка. Він виголосив кілька слів привітання, і всі присутні шанобливо підвелися. Слова Сє Сі Няня були досить поверхневими — лише ввічливі фрази на кшталт «дякую всім за те, що завітали сюди». Проте всі були настільки вражені, що не могли відірвати погляду від того юнака. Щодо мети бенкету Сє Сі Нянь нічого конкретно не сказав, але такий вихід на сцену трьох поколінь родини Сє вже чітко дав зрозуміти всьому місту А, що, влаштувавши вечерю в родинному маєтку Сє, він вітає нового спадкоємця. Ніхто й подумати не міг, що після стількох років відкритих і прихованих інтриг між представниками нового покоління родини Сє, які так запекло боролися за цю нагоду, на цю посаду врешті-решт висунули позашлюбного сина, який ніколи раніше не з’являвся в місті А. Не...