Зима, мені десять років. Я борюся з високою температурою під час епідемії, що охопила королівську столицю. Це питання життя і смерті.
Раптом, крізь туман хвороби, в моїй свідомості спалахнула загадкова сцена. Я звернулася до Сари, старшої покоївки, відповідальної за мене.
"Е-е... Сара... я бачила... залізний екіпаж у вигляді птаха, що летить по небу..."
"Мадам! Леді Пія щось незрозуміле говорить! Швидше за лікаря!"
Сара не знала, що цієї картини не було в нашому світі.
Потім я побачила дівчинку. Її одяг здавався дивним, а волосся сягало плечей. Хоча ми зовсім не були схожі, я відчувала з нею сильний зв'язок. Я чітко розуміла, що це я. А точніше, моє минуле «я».
Це було так зване попереднє життя.
Уві сні до мене повернулися спогади про минуле життя.
В моєму попередньому житті я була аспіранткою найвищого навчального закладу Японії, країни, відомої своєю старанністю, у загадковому світі під назвою Земля. Там залізні вози їздили по землі та літали по небі, перевозячи людей на інший бік того, що називалося космосом.
Мій перший хлопець зрадив мені. Він зневажливо відгукнувся як про мою зовнішність, так і про мою особистість. Після того, як мене кинули, мені не пощастило зустрітися з грабіжником у міні-маркеті. Таким чином, мене закололи до смерті.
...Коротше кажучи, моя 10-річна свідомість була змушена пережити такі моторошні картини.
Зрештою я не витримала.
"Ні-і-і-і—"
"Л-леді Пія—"
Я знову втратила свідомість.
Через деякий час епідемія в королівстві минула. Я змогла спуститися з небес на землю і розібратися, що до чого. Після того, як я змогла встати, мене відвідав мій наречений.
"Леді Пія, з вами все гаразд?"
"...Ой-ой."
Мій наречений, маркіз Руфус Стан, був мого віку.
Трагедія сталася, коли я збиралася його привітати.
Лише-но я побачила ультрамаринове волосся мого нареченого та його невинні зелені очі, спогади про моє попереднє життя повернулися всі одразу, і я впала на коліна, перш ніж остаточно втратити свідомість.
"Леди Пія—!?"
"Міледі—!"
Ну чому ж, якщо він не був одним із цілей захоплення певного мобільного додатку під назвою "Кароліна та Райдужна Чарівна Кондитерська." За порадою співстудентки я грала в цю гру в своєму попередньому житті. Оскільки це була безкоштовна гра, я швидко до неї звикла.
...Виходить, я переродилася у світі, що колись був популярною грою.
У цій грі героїня Кароліна повинна була знімати втому в майбутніх впливових людей королівства за допомогою цукерок ручної роботи. В основному сюжеті Кароліна не тільки вийшла б за принца, але й стала б королевою.
У випадку з маршрутом Руфуса, як канцлер, він би виснажувався від усієї паперової роботи, що, в свою чергу, змушувало його прагнути солодощів. Пізніше в грі його наречена викине цукерки зі словами: "Ти навіть не перевірив їх на отруту!" Коли Руфус дізнається про це, він у гніві вижене свою наречену. Як і очікувалось, Руфус і Кароліна потім одружилися. Щодня, неодмінно, Кароліна клала саморобне печиво своєму чоловікові до рота зі словами: "Ласкаво прошу додому." Який солодкий фінал...
...Але, незважаючи на те, що я наречена Руфуса, я була лише другорядним персонажем. У грі мій персонаж складався лише з чорного силуету, без імені чи ілюстрації.
Серйозно, правда?
Мене вигнали просто тому, що я викинула цукерки?
......Будучи старшим сином маркіза, Руфус ніс тяжку ношу канцлера. У моєму попередньому житті ця посада відповідала посаді прем'єр-міністра. Хоча я й погоджуюся, що викидати цукерки було грубо, цей світ був набагато небезпечнішим за мій попередній. Людське життя там нічого не варте. Тому хіба не було природно для нареченої намагатися убезпечити його?
По-перше, жінка, яка крутилася біля чоловіка, який вже заручений, - покидьок! Чоловік, який продовжував зустрічатися з іншою жінкою, незважаючи на заручини, теж покидьок! Він навіть наважився її захищати!
Раптом я згадала свій болісний досвід кохання у своєму попередньому житті. Очевидно, як другорядний персонаж у цій грі, мені судилося знову зазнати тієї ж долі. Зрозумівши це, я зламалася.
Обдурити мене раз - сором тобі, обдурити мене двічі - сором мені. Ніби я знову піддамся на обман.
…І все ж таки, чому мене знову кинуть? Хтось, будь ласка, помилуйте…
Рік тому мої батьки влаштували мої заручини з Руфусом. Після цього ми раз на місяць почали пити чай. Навіть якщо це не було кохання, ми змогли зав'язати дружні стосунки. Тоді, приблизно в цьому віці, я вирішила підтримувати його все своє життя.
Отже, в той момент, коли мене осяяло, я багато плакала – частково тому, що я все ще була дитиною.
Якщо мені судилося бути скривдженою та покинутою в майбутньому, краще, щоб наші стосунки закінчилися, перш ніж я закохаюсь.
У моєму теперішньому житті мій батько, граф Пармезан, не мав великих досягнень і не був багатим чоловіком із купою грошей для управління своїм маєтком, але він не був жадібним і любив свою дочку належним, але трохи незграбним чином. Коли я плакала, він і мама заспокоювали мене, гладячи по спині. Мій брат, який був на п'ять років старший за мене, не мав можливостей для кар'єрного росту. В результаті він вирішив скористатися моїм заміжжям, щоб просунутися вперед по життю.
Я була благословенна чудовою сім'єю.
Через кілька днів Руфус знову прийшов до мене. Я встала з ліжка і зустріла його у маленькій вітальні, облаштованій в моїй кімнаті.
"Леді Пія, я був справді вражений, коли ви того дня знепритомніли. Ви виглядаєте дуже худою. З вами справді все гаразд?"
"Насправді, я почуваюся не дуже добре. І тіло, і розум ослаблені минулою хворобою... Тому я не думаю, що зможу виконувати свої обов'язки дружини маркіза."
Я не брехала, бо саме це я й відчувала.
Доки я не захворіла, я справді думала, що наші стосунки можуть тривати. Однак, тепер, коли я маю менталітет молодої дорослої двадцяти з гаком років, я вирішила, що вийти за нього заміж неможливо. Таким чином, я зневірено похитала головою.
...До того ж, я не вважала себе підходящою кандидатурою для бездоганного Руфуса.
Згадавши, як колишній хлопець образив мою особистість, я відчула зайву сором'язливість. Навіть якби я якось змогла це подолати, шрам був просто занадто глибоким.
"...Це так?"
"Так, якщо лорду Руфусу все одно, чи не могли б ви розірвати наші заручини..."
"—Хе-хе... ти розумієш, що ці заручини влаштовані не тільки заради балансу сил між родами, а й за участю королівської сім'ї?"
Наливаючи чай у чашку, він кинув на мене гострий погляд. Такий погляд ніяк не міг належати хлопчику його віку.
Я хочу втекти!
Водночас це був момент істини.
Отже, я відчайдушно видавила з себе голос.
"Я, я усвідомлюю це. Мені справді шкода..."
Батьки вже погодилися, що я поговорю про це сьогодні. Бачачи мене такою худою та млявою, вони теж вважали, що це неможливо. Якщо ми плануємо розірвати заручини, то чим швидше для обох родин, тим краще.
З точки зору балансу сил, якби мій батько приєднався до фракції канцлера, це дало б той самий ефект.
"Якщо ти розірвеш наші заручини, то, можливо, не зможеш вийти заміж до кінця життя?"
"Так, я також усвідомлюю свою непривабливу зовнішність."
Я добре це розуміла. Я змусила себе посміхнутися, переживаючи біль, який відчувала, коли згадувала про зустріч зі своїм колишнім хлопцем та жінкою, з якою він мене зрадив.
"Ні, я не хотів сказати... Але хіба ти не станеш тягарем для родини?"
Я зрозуміла його. Як тільки мій брат одружиться і успадкує сім'ю, для мене не залишиться місця. Але для мене це була дрібниця.
"Тоді я просто стану простолюдинкою і житиму скромним життям. Але оскільки академія - це єдине, що стане для мене опорою в майбутньому, я благатиму батька залишити мене в академії. Я знаю, що я неприємність для очей, тому, будь ласка, ігноруйте мене, коли ми зустрічатимемося."
"Тепер я розумію."
"С, с ..справді?! Дякую!!"
Несподівано Руфус легко погодився!
"За що ти мене дякуєш? Я просто сказав, що розумію твоє неабияке рішення. Тоді ти не розповіси мені справжню причину?"
"Ех?"
"Минулого разу, як тільки ти побачила моє обличчя, ти раптово впала. Чи можеш ти розповісти мені, що з тобою сталося в той момент? Не хвилюйся, що б ти не сказала, я не розлюся."
Раптом, крізь туман хвороби, в моїй свідомості спалахнула загадкова сцена. Я звернулася до Сари, старшої покоївки, відповідальної за мене.
"Е-е... Сара... я бачила... залізний екіпаж у вигляді птаха, що летить по небу..."
"Мадам! Леді Пія щось незрозуміле говорить! Швидше за лікаря!"
Сара не знала, що цієї картини не було в нашому світі.
Потім я побачила дівчинку. Її одяг здавався дивним, а волосся сягало плечей. Хоча ми зовсім не були схожі, я відчувала з нею сильний зв'язок. Я чітко розуміла, що це я. А точніше, моє минуле «я».
Це було так зване попереднє життя.
Уві сні до мене повернулися спогади про минуле життя.
В моєму попередньому житті я була аспіранткою найвищого навчального закладу Японії, країни, відомої своєю старанністю, у загадковому світі під назвою Земля. Там залізні вози їздили по землі та літали по небі, перевозячи людей на інший бік того, що називалося космосом.
Мій перший хлопець зрадив мені. Він зневажливо відгукнувся як про мою зовнішність, так і про мою особистість. Після того, як мене кинули, мені не пощастило зустрітися з грабіжником у міні-маркеті. Таким чином, мене закололи до смерті.
...Коротше кажучи, моя 10-річна свідомість була змушена пережити такі моторошні картини.
Зрештою я не витримала.
"Ні-і-і-і—"
"Л-леді Пія—"
Я знову втратила свідомість.
Через деякий час епідемія в королівстві минула. Я змогла спуститися з небес на землю і розібратися, що до чого. Після того, як я змогла встати, мене відвідав мій наречений.
"Леді Пія, з вами все гаразд?"
"...Ой-ой."
Мій наречений, маркіз Руфус Стан, був мого віку.
Трагедія сталася, коли я збиралася його привітати.
Лише-но я побачила ультрамаринове волосся мого нареченого та його невинні зелені очі, спогади про моє попереднє життя повернулися всі одразу, і я впала на коліна, перш ніж остаточно втратити свідомість.
"Леди Пія—!?"
"Міледі—!"
Ну чому ж, якщо він не був одним із цілей захоплення певного мобільного додатку під назвою "Кароліна та Райдужна Чарівна Кондитерська." За порадою співстудентки я грала в цю гру в своєму попередньому житті. Оскільки це була безкоштовна гра, я швидко до неї звикла.
...Виходить, я переродилася у світі, що колись був популярною грою.
У цій грі героїня Кароліна повинна була знімати втому в майбутніх впливових людей королівства за допомогою цукерок ручної роботи. В основному сюжеті Кароліна не тільки вийшла б за принца, але й стала б королевою.
У випадку з маршрутом Руфуса, як канцлер, він би виснажувався від усієї паперової роботи, що, в свою чергу, змушувало його прагнути солодощів. Пізніше в грі його наречена викине цукерки зі словами: "Ти навіть не перевірив їх на отруту!" Коли Руфус дізнається про це, він у гніві вижене свою наречену. Як і очікувалось, Руфус і Кароліна потім одружилися. Щодня, неодмінно, Кароліна клала саморобне печиво своєму чоловікові до рота зі словами: "Ласкаво прошу додому." Який солодкий фінал...
...Але, незважаючи на те, що я наречена Руфуса, я була лише другорядним персонажем. У грі мій персонаж складався лише з чорного силуету, без імені чи ілюстрації.
Серйозно, правда?
Мене вигнали просто тому, що я викинула цукерки?
......Будучи старшим сином маркіза, Руфус ніс тяжку ношу канцлера. У моєму попередньому житті ця посада відповідала посаді прем'єр-міністра. Хоча я й погоджуюся, що викидати цукерки було грубо, цей світ був набагато небезпечнішим за мій попередній. Людське життя там нічого не варте. Тому хіба не було природно для нареченої намагатися убезпечити його?
По-перше, жінка, яка крутилася біля чоловіка, який вже заручений, - покидьок! Чоловік, який продовжував зустрічатися з іншою жінкою, незважаючи на заручини, теж покидьок! Він навіть наважився її захищати!
Раптом я згадала свій болісний досвід кохання у своєму попередньому житті. Очевидно, як другорядний персонаж у цій грі, мені судилося знову зазнати тієї ж долі. Зрозумівши це, я зламалася.
Обдурити мене раз - сором тобі, обдурити мене двічі - сором мені. Ніби я знову піддамся на обман.
…І все ж таки, чому мене знову кинуть? Хтось, будь ласка, помилуйте…
Рік тому мої батьки влаштували мої заручини з Руфусом. Після цього ми раз на місяць почали пити чай. Навіть якщо це не було кохання, ми змогли зав'язати дружні стосунки. Тоді, приблизно в цьому віці, я вирішила підтримувати його все своє життя.
Отже, в той момент, коли мене осяяло, я багато плакала – частково тому, що я все ще була дитиною.
Якщо мені судилося бути скривдженою та покинутою в майбутньому, краще, щоб наші стосунки закінчилися, перш ніж я закохаюсь.
У моєму теперішньому житті мій батько, граф Пармезан, не мав великих досягнень і не був багатим чоловіком із купою грошей для управління своїм маєтком, але він не був жадібним і любив свою дочку належним, але трохи незграбним чином. Коли я плакала, він і мама заспокоювали мене, гладячи по спині. Мій брат, який був на п'ять років старший за мене, не мав можливостей для кар'єрного росту. В результаті він вирішив скористатися моїм заміжжям, щоб просунутися вперед по життю.
Я була благословенна чудовою сім'єю.
Через кілька днів Руфус знову прийшов до мене. Я встала з ліжка і зустріла його у маленькій вітальні, облаштованій в моїй кімнаті.
"Леді Пія, я був справді вражений, коли ви того дня знепритомніли. Ви виглядаєте дуже худою. З вами справді все гаразд?"
"Насправді, я почуваюся не дуже добре. І тіло, і розум ослаблені минулою хворобою... Тому я не думаю, що зможу виконувати свої обов'язки дружини маркіза."
Я не брехала, бо саме це я й відчувала.
Доки я не захворіла, я справді думала, що наші стосунки можуть тривати. Однак, тепер, коли я маю менталітет молодої дорослої двадцяти з гаком років, я вирішила, що вийти за нього заміж неможливо. Таким чином, я зневірено похитала головою.
...До того ж, я не вважала себе підходящою кандидатурою для бездоганного Руфуса.
Згадавши, як колишній хлопець образив мою особистість, я відчула зайву сором'язливість. Навіть якби я якось змогла це подолати, шрам був просто занадто глибоким.
"...Це так?"
"Так, якщо лорду Руфусу все одно, чи не могли б ви розірвати наші заручини..."
"—Хе-хе... ти розумієш, що ці заручини влаштовані не тільки заради балансу сил між родами, а й за участю королівської сім'ї?"
Наливаючи чай у чашку, він кинув на мене гострий погляд. Такий погляд ніяк не міг належати хлопчику його віку.
Я хочу втекти!
Водночас це був момент істини.
Отже, я відчайдушно видавила з себе голос.
"Я, я усвідомлюю це. Мені справді шкода..."
Батьки вже погодилися, що я поговорю про це сьогодні. Бачачи мене такою худою та млявою, вони теж вважали, що це неможливо. Якщо ми плануємо розірвати заручини, то чим швидше для обох родин, тим краще.
З точки зору балансу сил, якби мій батько приєднався до фракції канцлера, це дало б той самий ефект.
"Якщо ти розірвеш наші заручини, то, можливо, не зможеш вийти заміж до кінця життя?"
"Так, я також усвідомлюю свою непривабливу зовнішність."
Я добре це розуміла. Я змусила себе посміхнутися, переживаючи біль, який відчувала, коли згадувала про зустріч зі своїм колишнім хлопцем та жінкою, з якою він мене зрадив.
"Ні, я не хотів сказати... Але хіба ти не станеш тягарем для родини?"
Я зрозуміла його. Як тільки мій брат одружиться і успадкує сім'ю, для мене не залишиться місця. Але для мене це була дрібниця.
"Тоді я просто стану простолюдинкою і житиму скромним життям. Але оскільки академія - це єдине, що стане для мене опорою в майбутньому, я благатиму батька залишити мене в академії. Я знаю, що я неприємність для очей, тому, будь ласка, ігноруйте мене, коли ми зустрічатимемося."
"Тепер я розумію."
"С, с ..справді?! Дякую!!"
Несподівано Руфус легко погодився!
"За що ти мене дякуєш? Я просто сказав, що розумію твоє неабияке рішення. Тоді ти не розповіси мені справжню причину?"
"Ех?"
"Минулого разу, як тільки ти побачила моє обличчя, ти раптово впала. Чи можеш ти розповісти мені, що з тобою сталося в той момент? Не хвилюйся, що б ти не сказала, я не розлюся."
Коментарі
Дописати коментар
Тапками не кидайтесь , я не професійний перекладач